ДИВОВИЖНИЙ СВІТ ТВОРІВ МАРИНИ ПАВЛЕНКО

Тема: Дивовижний світ творів  Марини Павленко

Мета: зацікавити учнів особистістю письменниці; розвивати навички проблемного дослідження художнього твору, акторські здібності; розвивати вміння працювати в мікрогрупах; вчити аргументувати свою точку зору, підтверджувати її цитатами з тексту; формувати позитивне світосприйняття.

Обладнання: фотоматеріали інтернетсайтів про життя і творчість Марини Павленко, збірки творів письменниці, журнал «Барвінок»

Тип уроку: урок позакласного читання

ХІД УРОКУ

І .Повідомлення теми і мети уроку

Учитель:

- Діти, сьогодні на уроці ми розглянемо творчість української письменниці Марини Павленко.  Ми познайомимося з новими книгами сучасної дитячої української письменниці.  Щоб досягти поставленої мети, треба пройти   такими завданнями-сходинками: зацікавити присутніх  життєписом письменниці, змістом прочитаних її книжок, поділитися враженнями, здивувати героями.

 Кожний учень, який правильно відповідає протягом уроку, отримує бонус, який коштує 2 бала, а в кінці уроку підраховує кількість бонусів і виставляє собі бал за роботу на уроці.

IV. Сприйняття й засвоєння нового навчального матеріалу.

 1.Робота в домашніх групах.

Учитель:

 - Об’єднаємось у групи:

1 група – біографи;

2 група – літературознавці;

3 група – видавці;

4 група – фоторепортери.

5. група - дослідники

Коментар учителя .

 - Кожна група по черзі презентує свої дослідження, а всі інші учні повинні уважно слухати, записувати основні відомості, нові поняття, цікаві факти і задавати питання виступаючим та доповнювати їх.

    Отже, перше слово я надаю біографам, які познайомлять нас з життям і творчістю Марини Павленко.

Презентація роботи  групи « Юні біографи».

Розповідь" біографів" з одночасною демонстрацією на мультимедійній дошці слайдів. Усі учні занотовують основні відомості, складають хронологічну таблицю.

    Павленко Марина Степанівна народилася 30 березня 1973 року на Львівщині, але з двох років проживає на Черкащині. Здобула вищу освіту в Уманському державному педагогічному інституті (нині – університет) імені Павла Тичини. П‘ять років працювала вчителькою початкових класів Уманської міської гімназії – продовжувала родинну справу: і мама, і тато Марини Степанівни – вчителі. З 2000 року викладає на кафедрі української літератури і українознавства все того ж Уманського педуніверситету. Кандидат педагогічних наук, доцент.

Як поетеса і письменниця, заявила про себе в друкованих виданнях з 1990 року. Переможниця багатьох літературних конкурсів. Крім книжок поезій („Бузкові зошити”, „Чар-папороть”), має книжку „дорослих оповідань” („Як дожити до ста”) і прозу для дітей: „Русалонька із 7-В....” (три самостійні книги цієї „серії”), повісті-казки „Домовичок із палітрою” і „Домовичок повертається”, „Півтора бажання” (Казки старої Ялосоветиної скрині)”, „Миколчині історії”. Активно співробітничає з видавництвом „Грані-Т”. На замовлення видавництва, як зазначила його менеджер Наталія Майданська, підготувала одну із книг серії „Життя видатних дітей” – це цікава ідея видавництва, яка послідовно втілюється у життя.

·      . Доповнення вивченого новими знаннями .

Виступи учнів з доповненнями.

·      Взаємоопитування:

- Коли і де народилася письменниця?

- Коли почала писати для дітей?

- Над якими творами працювала?

- Які твори Марини Павленко ви знаєте?

- Про що ви хочете запитати письменницю?

      Вчитель:Я дякую біографам за розповідь. І хочу надати слово видавцям, які підготували презентацію книг. Будь ласка.

Презентація роботи  групи « Юні видавці».

Виставка книжок  Марини Павленко

.

 Вчитель:   Я дякую юним видавцям  за цікаву інформацію. А тепер я хочу надати слово літературознавцям, які вивчали  докладно  твори Марини Павленко .

Презентація роботи  групи « Юні літературознавці».

Головний герой повісті-казки “Домовичок з палітрою” — дитинство, яке міцно застрягло в закапелках душі, доки не перекочувало нарешті у повість. Патлатого шепелявого Домовичка можна поставити в один ряд із Вінні-Пухом, Карлсоном та російським побратимом Кузькою.

Ця домашньо-пригодницька повість для хлопчиків і дівчат, які вірять у дива. Кожен дім має свого чарівного охоронця – домовичка. Він живе поряд із іншими мешканцями, хоч і рідко з’являється на очі людям. Але тільки найкмітливіші зможуть познайомитись із ним та затоваришувати. Адже збідненим буде дитинство без казкового друга, схильного до вигадок, бешкетництва, вихвалянь, а то й філософських роздумів.

Домовичок Марини Павленко сипле приказками, ненавидить телевізор-«чашокрад» і полюбляє сімейні читання, виховує вже два покоління дітей і прагне змінити долю казкових героїв.

Якщо ж людське житло досі ніхто не оберігає, тоді це иможна змінити, поселивши у себе книгу Марини Павленко.

До Дарини повернувся друг із її дитинства – Домовичок. Але виявилося, що вона його не бачить і не чує, адже дівчинка виросла і стала зовсім дорослою. Цікаво, а кумедний чоловічок подорослішав? Про це ми можемо дізнатися від Дарининих донечок Олечки і Оксанки, для яких він став веселим нянем. Разом з ним можна подорожувати до Закартиння, знайомитися з чарівними істотами та пізнавати нові світи.

Павленко М. Миколчині історії Певно, ви вже прочитали «Пригоди Гекльберрі Фіна» Марка Твена, «Олівера Твіста» Ч. Діккенса, а можливо, й «Діти підземелля» В. Короленка.. Тоді ви повинні знати, що головні герої цих книжок — знедолені, позбавлені повноцінної опіки дорослих діти, вимушені самостійно давати собі раду: знаходити не лише друзів та забавки, а й їжу, одяг і місце для ночівлі.

На жаль, серед ваших однолітків тут, в Україні, просто в цю мить живуть і виборюють своє право на щастя такі самі самотні й беззахисні «герої вулиці». Можливо, навіть серед ваших однокласників за гордовитою шибайголовістю приховується вбогість, а за злістю — голод. А дивні «пацани» в дворі, до яких «не можна підходити», — такі самі діти, як і твої благополучні друзі, просто їм не пощастило.

Повість Марини Павленко саме про такого «нічийного» хлопчика Миколку, якому, як і його псові, життя відвело місце на вулиці. Ця розповідь ніби відкриває шпарину в світ отого «вуличного» життя для благополучних читачів.

Зі своїм другом псом Найдою Миколка живе у холодній халабуді на Пустирищі, куди втікає від п’яниці- вітчима.

Миколка порятував Найду цуценям із багнюки і тепер вони разом долають труднощі: знаходять їжу і одяг, організовують «бізнес», завойовують повагу однокласників, навіть рятуються від урагану.

Розгортання пригод бачиться у книжці з погляду пса, тому «чуємо» все, насамперед, за запахами, а красу Миколчиної душі та його непросте життя бачимо очима відданого хлопчикового друга Найди.

 «Найда – Це Миколчин пес. Найда Миколку охороняє. Якщо хлопчик надумає іти до Школи, Найда проводить його аж до воріт.

Школа для Найди – чужак. Вона тхне Миколчиними почервонілими вухами й зауваженнями в щоденнику. Школа вважає Миколку поганим учнем і навіть ледарем. Найда завжди гарчить на Школу і не проти її покусати».

В повісті саме Найда коментує вчинки Миколчиних батьків-п’яниць і Товстухи та Літньої жінки, спостерігає першу закоханість друга і його перші поетичні спроби. Окрім того, Найда й сам, як може, допомагає господареві: двічі спасає тому життя, виставляє на посміх Чіксу, демонструє перед однокласниками добру виучку, зрештою, допомагає шукати їжу, боронитися тощо.

Допомагають їм на шляху Товстуха, яка на насмішки відповідає добром, запрошує до обіду, може, не зовсім уважна, але добра «училка», привітна однокласниця Катя-«зубрилка», безпосередньо щира дівчинка – власниця Терточки і… Диво. Адже «не може Святий Миколай забути про хлопчика – ще й із таким самим, як у нього, святого, іменем!..»

Книжку оживляють реалістичні акварелі Дарини Марцін. Її герої впізнавані, симпатичні, а самі ілюстрації сповнені деталей і символічних натяків. Скажімо, кожен розворот позначений парою дитячих і собачих «слідів», ніби Миколка з Найдою тільки-що пройшли поряд.

Тому, хоча повість рекомендована дітям середнього та старшого шкільного віку, прочитати її можна і молодшим друзям. Їм буде цікаво дізнатися, як ведеться маленьким «вуличним» ровесникам. Й водночас, вони не будуть надто перейматися прочитаним і навіть відчують насолоду від того, що самі вони такі хороші й благополучні та вміють співчувати чужому горю.

Марина Павленко про Павла Тичину, Надію Суровцову, Василя Симоненка, Василя Стуса, Ірину Жиленко  Історії геніального дитинства із серії «Життя видатних дітей» допоможуть вам виявити саме той неповторний талант, який, можливо, зробить вас щасливим та відомим всьому світові.

Досліджуючи таємниці дитинства, Марині Павленко вдалося зазирнути до світанку життя талановитих людей: Павла Тичини, хлопчика-«мізинчика», що «знайшовся у родині Тичин сьомим», м’якого і вразливого, з високим чолом, під яким усе працює думка; поета-модерніста, державного та громадського діяча, чия складна доля є дуже характерною для першої половини XX століття.

 «Він – мовби струна, що натягнута між небом і землею, між зорями й комашками». Любить і музику, і малювання, і все навкруг. І вірші почне писати «ніби зняті з неба, зіткані з трав, із води зі Святої Криниці за селом, бджолиного хору татової пасіки, з маминої пісні… мовби одмічені печаттю Божого духу».

          Поетична творчість Тичини – це і життєрадісність, і своєрідна світло-музика, а у віршах геніально передано красу пейзажів, переливи звуків і найтонші людські почуття.

…принцеси і вигадниці (в майбутньому — вченої, письменниці, діячки Центральної Ради, 1928 року запротореної до сталінських таборів на довгих 29 літ, спадщина якої досі майже не видана) Надійки Суровцової, що «пробує винайти чарівний засіб, який зберігатиме каштани блискучими все життя», а «ще вона, мов помахом чарівної палички, вмітиме будити людяність у тому, хто вже й сам вважає себе ніким», навіть у найстрашніших умовах. Житиме за правилом: «Немає кращих ліків від горя, ніж давати полегкість іншим».

…Василька Симоненка, який мріяв бути льотчиком, але завдяки слову підкорив висоти, непідвладні жодним технічним засобам.

          Це – поет, прозаїк, журналіст, перекладач, поезія якого глибоко патріотична, публіцистична, пристрасна, лірична, серцевинно народна та пронизана народнопісенними мотивами. Як і його своєрідна і обнадійлива проза, вона вже починала виростати з «традиційної» поетики й підніматися до нових рівнів художньої якості, але на цьому шляху Симоненка зупинила смерть.

…Василька Стуса – пестунчика, якому рано довелося стати першим помічником у родині, який завжди допомагатиме рідним і друзям, «ніколи не обмине людини, що потребує помочі, навіть якщо то п’яниця в калюжі валяється». «Борючись із темрявою, він ніс … світло Правди».

          Його лірика пронизана елегійними, релігійними, історіософськими мотивами. Їй притаманні метафоричність, унікальне мовне розмаїття та філософічність. Творчість його викликає неабиякий інтерес у сучасних літературознавців.

          За виступи на захист заарештованих українських інтелігентів був переслідуваний, засуджений до 5 років увязнення  таборів суворого режиму. Помер у концтаборі.

…Іринки Жиленко, – поета, прозаїка, перекладача, особливістю поетичного світобачення якої було воздавання слави повсякденному життю.

В дитинстві – майстрині «секретів» і вигадок, яка мріяла бути морячкою, «обожнювала читати про далекі моря, сизі гори, жовті пустелі».

«Їй підкорилась глибина, сила й могуть її величності Поезії. І вона той секрет відкриває людям»…

Павленко Марина. Півтора бажання : казки з Ялосоветиної скрині .

 Поштовхом до написання збірки «Півтора бажання» («Казок з Ялосоветиної скрині») став ненароком знайдений «творчий» зошит за третій клас: у таких зошитах авторка писала всякі віршики і казочки та щедро мережила їх малюнками.

Про пригоди Казки та її сестер розповість ця дотепна і повчальна книга Марини Павленко. «Недбалі», «необережні», «неймовірні», «забудькуваті», «вередливі», «ощадливі», «сміхотливі», «терплячі», «полохливі» й «моторошні» казки –  збірка цікавих казок для маленького й дорослого читача.

У казках оповідь ведеться від різних осіб, що створює безпосереднє живе враження і ефект присутності (у «Лілеї», наприклад, вельми правдоподібно показано забудькуватість оповідача). Дуже ориґінальне в книжці переосмислення народних сюжетів. Якщо в народній казці ми здебільшого знаємо кінець, то тут – сюжетні лінії такі складні й заплутані, що розв’язка часто є несподіванкою навіть для самих героїв. Тут не Несміяна, а – Реготушка, яка має зажуритися. Тут виконуються не три, а лише півтора бажання. Тут Казка-утікачка, як своєрідна блудна дочка, повертається до свого дому, який із темниці перетворюється на затишне кубельце.

Особливо подобаються римовані вставки. Хочеться співати разом із Нехайком про його «перинку з павутинок, подушку з порошинок» і ридати разом із Васильком від безнадійних пісень красуні-Осені.

А персонажі в цих казках дуже й дуже неоднозначні. Засновані на первісному світосприйнятті, за своєю щирістю такому близькому дитячій уяві, вони, водночас, позбавлені властивого народній казці різкого поділу на «чорне» і «біле».

Так, стара Ялосовета, насправді, зовсім не лиха: вона самотня й нещасна, їй просто бракує любові.

Недбала Софійка, така симпатична у своїй неохайності, є втіленням кожного з нас, нашого ментального «Якось воно буде!».

Баба Віхола, Мухомор і Печериця – просто одержимі інстинктом материнства-батьківства.

Вересклива молодиця з «Перевізника Микити» – закохана кокетка. Мельниківна – красуня, яка сама заплуталась у власній пихатості й засліпилась власною вродою.

Тітка Секлета з «Півтора бажання» – це наша загнана боротьбою за хліб насущний українська жінка. Навіть зажерливої Тіні шкода: такі мала далекосяжні плани!

Захоплюючі казки Марини Павленко стануть у пригоді не лише батькам, але й вихователям дитячих садків та вчителям молодших класів, бо казки її п’ють каву, як дорослі, і люблять солодке, як діти, пліткують, як дорослі, і бавляться, як діти. Вони спрямовані для різновікового читача.

Добра половина казок у цій книжці –  про кохання. «Перевізник Микита», «Мельниківна» і «Золота шабля» взагалі сприймаються не як казки, а як цілком дорослі любовні драми. Утім, якщо читати їх у дитинстві, то вони захоплюють не менше: які дівчатка не мріють про кохання? Тоді як казки про Нехайка, про Реготушку, про Віхолу, про Тінь – більш «дитячі», хоча теж дуже цікаві.

Павленко, Марина. Русалонька із 7-В або Прокляття роду Кулаківських.  «Так шкода Русалоньки! Хочеться в самісіньке вухо закричати нетямущому принцові: «Це ж вона, Русалонька, тебе врятувала!» - скільки дівчаток могло б сказати ці слова. Особливо, якщо принц так схожий на однокласника (чи хлопця з паралельного класу, чи братового товариша, чи сусіда), який ніяк не додумається запросити тебе на побачення.

«Русалонька із 7-В або Прокляття роду Кулаківських» народилася з драматичної історії одного родоводу, переказаною оповідачці останньою спадкоємицею цього роду — Євгенією Іванівною Дульською. Щоправда, в уяві письменниці вона обросла купою нових подробиць, детективних ходів і абсолютно новою «мораллю».

Є звичайна собі дівчинка Софійка (красуня, мрійниця, відмінниця), яка щойно закінчила 6 клас і дочекалася канікул. У неї є вірний лицар Сашко, але її серце віддане красеню Вадиму, хулігану та нечемі. Отаке воно – перше кохання. А ще є тато, мама, вродлива закохана тітонька, кількамісячний братик, якого слід няньчити, і мрія мати котика, й улюблені книжк.

Звичайні собі пригоди: поїздка до бабусі в село, невдалий роман тітоньки, сварка з мамою, перше побачення. Аж тут раптом виявляється, що стара шафа, яка лишилася ще від прабабусі (і яку, насправді, вже давно час викинути, але шкода, родинна реліквія, як не як), – чарівна, завдяки їй можна подорожувати у часі. Й буденні речі враз стають повними таємниць: привиди з сусідньої квартири, і родинне прокляття, котре темною хмарою висить над красенем Вадимом, і нещасливе кохання любої тітоньки – усе переплітається в химерний вузол. Минуле й теперішнє перемішуються й, аби дати всьому цьому раду, доводиться проводити детективно-краєзнавче дослідження.

Для того, щоб розчаклувати непутящого Вадима й позбавити помешкання поверхом нижче від страхітливих примар, через яких просто неможливо спати, а потім, аби допомогти відшукати родину загубленому привиду, Софійці та її лицарю Сашкові доводиться стати справжніми пошуковцями. Не просто детективами, але й етнографами, фольклористами, істориками, документознавцями –  і на дорослих тут годі сподіватися.

Детективний сюжет будується за всіма правилами жанру: є загадка, в основі якої якесь давнє таємне злодіяння, потрібно з’ясувати, який злочин було скоєно, зібрати докази, знайти винного. Але не покарати, бо важливо не лише, щоб таємне врешті стало явним, але виправити давню несправедливість.

Повість написана надзвичайно жваво, яскраві персонажі, що легко западають у душу, жодного схематизму, динамічний сюжет поєднано з доброзичливим гумором і соковитою мовою.

Після такої книжки не лише дитині, але й дорослому читачеві захочеться говорити українською та хоч трохи пізнати свій рід і свій край. Адже це справжня скарбниця карколомних таємниць. Вона захоплює по справжньому своїм стилем дванадцяти-тринадцятирічних читачів.

Ось так Марина Павленко запровадила до української дитячої літератури новий жанр – краєзнавчий детектив. Загалом, жанр дитячого детективу –  далеко не новина, він виник у 1930-х роках чи то в Англії, чи то в Америці, де юні шукачі пригод, начитавшись «Записок про Шерлока Холмса» й самі ставали на шлях боротьби зі злочинністю. Здавалося, на цьому жанр вичерпав себе. Аж ні, бо українській письменниці вдалося відшукати свою родзинку й створити новий жанр.

Тож тим, кому шкода Русалоньки, М. Павленко та її герої пропонують створити свою казку – тоді в ній обов’язково буде щасливий кінець.

Вчитель: Я дякую літературознавцям за розповідь. І хочу надати слово  дослідникам.

Презентація роботи  групи « Юні  дослідники ».

Відзнаки:
Переможець кількох літературних конкурсів, у тім числі:

• «Гранослов» (Київ, 1996, 2002)
• «Привітання життя» (Львів, 1996)
• конкурсу Української бібліотеки у Філадельфії (США, 1998)
• конкурсу на кращу поему, присвячену річниці незалежності України (США, 2000)
• «Смолоскип» (Київ, 2000, 2001, 2002)
• «Коронація слова» (Київ, 2004)
• Світової федерації українських жіночих організацій (СФУЖО) (Канада, 2005)
• Всеукраїнського конкурсу сучасної новели імені Валеріана Підмогильного (2006)
• конкурсу для літератури дітей та юнацтва «Портал» (2006)
• міжнародного конкурсу ім. Богдана-Нестора Лепкого (Львів — Париж — Цвікау, 2007)
• Лауреат літературної премії «Благовіст», українсько-німецької премії імені Олеся Гончара й літературної премії імені Михайла Чабанівського

Презентація роботи  групи « Юні  фоторепортери»

Група учнів демонструє творчі проекти: малюнки, фотогалерею (випереджальне завдання).

Завдання для всього класу: розглянути фотографії, дати їм заголовки

Марина Павленко – дитяча письменниця з Умані, книгами якої захоплюються діти та навіть дорослі в різних куточках 

Павленко Марина Степанівна (30 березня 1973, селоСтаричі, Яворівський район, Львівська область) — українська поетеса, письменниця, художниця, науковець, педагог.

Про нині відому письменницю Марину Павленко з міста Умані, що на Черкащині, уже можна писати й розповідати багато. А ще десять років тому, коли "Кримська світлиця" уперше в номері за 6 червня 1997 року опублікувала добірку віршів нікому ще майже не відомої початкуючої поетеси Марини Павленко, її біографія вміщувалася в кілька речень.

Література для мене – це життя. Писати почала, відколи себе пам’ятаю

 -       

          Захоплююся малюванням. Створила ряд книжок-розмальовок, ілюструвала власні книжки - «Чар-папороть» і «Півтора бажання».

     «Чим є для мене дитяча література?  Не відокремлюю дитячої літератури від «дорослої». Дитиною зображала з ляльками велику маму, зараз – по-дитячому прагну якогось вигаданого загадкового і захищеного світу – де та лінія, котра визначає межу між дитинством і дорослістю в кожній людині?» М. Павленко

Письменницею стати ніколи не прагла. Художницею — так, вчителькою, артисткою, балериною, фігуристкою — так. Тепер думаю: може, саме в літературі й об’єднались-реалізувались усі ці мої мрії-професії?

VІІІ. Підсумок уроку.

Вправа «Незакінчене речення».

- На уроці  я навчився…

- На уроці я дізнався…

- Цей урок змусив мене задуматися…

ІX.Оцінювання вчителем учнів (з урахуванням самооцінок). Створення ситуації успіху.

Учні підсумовують зароблені бонуси, виставляють собі бали за роботу на уроці.

X. Домашнє завдання

Виконати одне із завдань:

-       Написати  твір «Мої роздуми після прочитання творів Марини Павленко»;

-       Написати відгук про прочитану книгу;

-       Скласти кросворд.